Сьогодні є проблема в тлумаченнях рішень Конституційного суду. Адже були випадки, коли після визнання КС певної норми закону неконституційною Верховна Рада вносила зміни до цього закону, а інколи - ні.

Справа у тім, що рішення Суду набуває законної сили з моменту його проголошення, і вже тоді відповідна норма є не чинна. Але разом з тим, варто зважати, що існують величезні бази даних нормативних документів, які без внесення змін Верховною Радою ніхто не уповноважений редагувати чи модернізувати. І це дійсно породжує незручності та суперечності.

Тому варто було б вчиняти однотипно: або завжди автоматично вважати рішення Конституційного суду таким, що вилучає якусь норму, або завжди вносити зміни відповідно до рішення Конституційного Суду парламентом.

З приводу гіпотез, що через зміну окремих положень закону про Конституційний Суд можна буде ініціювати відміну конституційної реформи 2004 року та повернення до редакції 1996 року, то значно складніше.

Є правова позиція, яка доволі спірна, але вона була висловлена навіть в одному з рішень Конституційного Суду: закон про внесення змін втрачає чинність фактично відразу після його ухвалення. Оскаржувати закон про внесення змін після цього уже неможливо. Якщо оскаржувати, то виключно базовий закон, в який були внесені зміни. Ось ці юридичні тонкощі якраз і стосуються питання конституційної реформи: можна чи не можна рішенням КС змінити Конституцію?

Я все ж таки притримуюся точки зору, якщо закон прийнятий з порушенням Конституції, навіть якщо це закон про внесення змін в Конституцію, він може бути визнаний Конституційним Судом таким, який прийнятий з порушенням процедури, і відтак втратити чинність.

Звичайно, у такому разі – якщо скасують зміни від 8 грудня 2004 року – виникне величезна прогалина, адже є ціла сукупність правовідносин, які відбулися на основі нових норм. Як вчиняти у такому випадку сучасне українське законодавство не дає чіткої відповіді.

Думки з приводу того, як врегулювати цю ситуацію, серйозно розходяться. Частина науковців вважають, якщо скасовується закон про внесення змін, тоді автоматично включається редакція закону, яка була до внесення змін (тобто якщо скасовуються зміни від 8 грудня 2004 року повертається в дію редакція Конституції 1996 року – ред.). Інші з такою точкою зору не погоджується.

Відтак, на мій погляд, теоретично можна розглядати три варіанти внесення змін до Конституції. Тим паче, що це питання обов’язково постане як одне з ключових після виборів.

Перший варіант – скасування Конституційним Судом змін від 8 грудня 2004 року, в результаті чого в дію повернеться попередня редакція Конституції.

Другий варіант – внесення змін до Конституції згідно процедури, визначеної у розділі 13-ому Основного Закону, у тому числі це стосується й змін аж до прийняття її в новій редакції.

І третій варіант – це прийняття нової Конституції. Він у нас законодавчо не прописаний, не передбачений, але є рішення Конституційного Суду з посиланням на 5 статтю Конституції, що народ має право на це. Оскільки має право, повинна знайтися і процедура.

Найбільш безболісним, звичайно, є варіант, за яким наші політики домовляться, підготують коректний проект і ухвалять його. Але це вимагає високу ступінь відповідальності, здатність чути один одного, вміння жертвувати особистими інтересами на користь загальносуспільних. На жаль, вітчизняний політикум на це не здатний.

Тому, гадаю, найкращим варіантом для нас – думати про нову Конституцію, яка була би розроблена спеціально утвореним органом – Конституційною асамблеєю  – і затверджена на референдумі.

Джерело