Анатолій ПІНЧУК, Громадянський конституційний комітет

В п’ятницю 10 жовтня був Всесвітній день психічного здоров’я. В Україні проблеми чи то з психічним здоров’ям, чи то зі здоровим глуздом, чи то просто з елементарним усвідомленням себе політиками громадянами України призводить до кризи державності. Це не просто політична криза, яку можна вирішити черговими позачерговими виборами чи кулуарними політичними домовленостями.

Ця криза полягає в руйнації правового поля держави, в деградації влади як такої, в недовірі до влади громадян – тобто в тому, що держава перестає бути державою. Замислимось…

Що ви відчуваєте коли говорите чи думаєте: «Я громадянин України»? Які емоції виникають при цьому? Особливо, якщо перед цим передивитись випуск новин чи переглянути газети чи Інтернет? Безумовно відчуття та емоції в кожного будуть свої власні, але наважусь сказати , що гордості та підвищених почуттів в більшості не буде.

Не буде тому,  що те, що зараз має назву Україна не виконує більшість функцій, які має виконувати держава. Кожна людина хоче прожити гідне життя, прагне щастя, здоров‘я, хоче виховати здорових та розумних дітей, самореалізуватись в цьому житті.

Духовні витоки, історично-культурні корені забезпечують спорідненість людей, завдяки якій люди індетифікують себе  членами спільноти . Коли ця спільнота дозріває до необхідності мати механізми узгодження та захисту інтересів своїх членів задля конкурентної взаємодії з іншими спільнотами –вона стає нацією і створює державу.

Які наші інтереси і як захищає те утворення, що має назву Україна (далі буду вживати «Україна?»).

Безпекові? Давайте уявимо собі, що в нас  виник збройний конфлікт з однією з країн, що має до нас територіальні  претензії (мається на увазі Румунія та Росія). Ситуація в Грузії буде виглядати солодким сном, на відміну від страшного.

Чи може йдеться про особисту безпеку? Ви можете бути певні, що зараз, коли читаєте цю статтю якийсь пройдисвіт не продає по підроблених документах вашу квартиру, що підприємство на якому ви (чи ваші близькі) працюєте не захоплюють рейдери? А чи може ви певні, що зараз не руйнується будинок , в якості ви мешкаєте через вибух газу? Чи десь не прорвало очисні системи і вода, яку ми вживаємо з напівотруєної стала повною отрутою? Чи ви знаєте що те що ви сьогодні з‘їли  не зашкодить вашому здоров‘ю? Ви впевнені, що якщо не дай боже з вами станеться лихо, ви вчасно отримаєте кваліфіковану медичну допомогу?

Отже ані національну, ані особисту безпеку «Україна?» забезпечити не може.

Так  може «Україна?» виконує соціальні функції? Але ж соціальні функції держави полягають в створенні механізмів за рахунок яких ми самі можемо забезпечити свої соціальні потреби та потреби тих, хто не здатен себе забезпечити (діти, інваліди, пенсіонери тощо). В тому, щоб кожний дієздатний громадянин міг самостійно забезпечити собі безпеку та статок в майбутньому та на випадок лиха. Будь-які соціальні виплати здійснюються не з кишені Президента чи Прем’єр-міністра, а з наших з вами податків і внесків. А про прозорість та ефективність механізмів перерозподілу годі й казати. В бік соціальних реформ не зроблено жодного кроку. Обіцяний усіма єдиний соціальний податок(внесок) досі не запроваджено.(не має навіть урядових розрахунків збільшення надходжень за рахунок зменшення ставок і детінізації).

Може зможемо виховати могутніх українців? На жаль, одночасно зі зменшенням кута кривої народжуваність/смертність (і ті дуже уповільнено) зростає крива дитячої захворюваності та смертності. Наше з вами здоров’я займає 42-гу сходинку з представлених 45-ти рейтингу Національного індексу здоров’я серед країн, в яких проживає 70% населення світу. Гірше – лише Пакистан, Венесуела та Нігерія. В Україні – чи не єдиній з країн колишнього СРСР не впроваджене медичне страхування.

А подальша система виховання (зі смертельними випадками на уроках фізкультури, замість яких мали б навчати навичкам здоров’я) зовсім не сприяє нашому бажанню мати здорових та освічених нащадків.

Можна згадати ще про культуру. Наприклад про кіно. Але чомусь не згадується. Тому що згадати хоча один патріотично-виховний  фільм про українську історію, який би міг конкурувати з американськими, чи хоча б з російськими блокбастера на зразок «Колчака» не вдається.

Про фіскально - інвестиційний клімат, та  про забезпечення  розвитку інфраструктури також краще не згадувати.

Тоді постає питання: а навіщо нам така «Україна?»?

Повернемось до політичної кризи.

Що стало формальним приводом для виходу фракції НУНС з так званої «демократичної коаліції? Не підтримка БЮТ позиції Президента Ющенка по російсько-грузинському конфлікту та спільне голосування БЮТ з ПР з приводу перерозподілу повноважень між президентом, парламентом та урядом.

Що могло стати ключовим пунктом угоди можливої коаліції між БЮТ та ПР? Перерозподіл повноважень, включаючи конституційні зміни на користь парламентської моделі, які забезпечили б повне панування нової можливої коаліції.

Під яким кутом розглядаються провідними політичними силами можливі дострокові парламентські вибори. Звичайно під кутом майбутніх президентських виборів. І чекати від них конкуренції програм та стратегій розвитку України замість боротьби популістських гасел та брудних виборних технологій також не доводиться. Навіть обіцяні усіма «відкриті» списки не впровадили.

Отже вся ця криза і можливі, (принаймні продекларовані) виходи з неї стаються не з виникненням суттєвих ідеологічних розбіжностей стосовно шляхів розвитку конкурентноздатної України, а зводяться до боротьби за повноваження.

З досвіду особистого спілкування з багатьма політиками можу сказати, що достатньо адекватна людина, коли попадає в жорнова не партії, а політичної корпорації втрачає, коли свідомо, коли не свідомо, цю адекватність.

Сама система перемелює людей.

В статті «АТ «Українська держава» я намагався обґрунтувати можливість побудови в Україні ефективної управлінської системи спираючись на світовий досвід самоорганізації, національні демократичні традиції та механізми установчої влади, але висловлював сподівання, що політикам вистачить здорового глузду чи хоча б інстинкту самозбереження сформувати Стратегію розвитку України. Сподівання не виправдались.

Друга Громадянська Асамблея України (форум, до якого входять майже 400 громадських організацій з усієї України) 21 червня цього року попередила про системність загроз та запропонувала пропозиції щодо їх подолання.

Не прислухались.

Стає дедалі зрозумілішим, що політикум не спроможний усвідомити себе не те що справжньою елітою нації, а навіть просто відповідальними за долю держави. А те утворення, що має назву «Україна» державою не є. Ми не маємо держави! Ми маємо псевдодержавне утворення під назвою «Україна», яке не виконує функцій властивих цивілізованій державі, політичну систему з внутрішніми протеріччами, не спроможну забезпечити розбудову нормальної держави та політичну еліту, що займається лише боротьбою за повноваження і нездатну не те що реалізувати, а навіть виробити стратегію розвитку української нації та держави.

В цих умовах ми маємо самим собі щиро відповісти на питання: Чи вважаю я себе приналежним до української нації?

Чи потрібна мені українська держава і якщо потрібна, то для чого і якою я хочу її бачити? Ну і нарешті чи готовий, як усвідомити себе повноцінним громадянином України та спільно з іншими громадянами створювати повноцінну Державу Україна?

Вірю і сподіваюсь що більшість власників українських паспортів дадуть cтвердну відповідь на всі ці запитання. А якщо це так, то ми ще не втратили час відбутись як повноцінна нація.

І збудувати конкурентноздатну громадянську державу. Державу в якій будуть абсолютно прозорі владні інститути, за якими буде  здійснюватися потужний та ефективний громадянський контроль, в якій кожне рішення на будь якому рівні від маленької громади до країни в цілому буде ухвалюватись усвідомлено та в інтересах громадян, а кожен громадянин матиме змогу самореалізуватись та відбутись як особистість.

Зробити це можна спільними зусиллями всіх, хто хоче бути громадянином України об’єднуючись між собою в організації, об’єднання, угрупування тощо, піднятись, зробити крок у напрямку об’єднання на рівні кондомініуму, мікрорайону, територіальної громади, а потім і нації в цілому, уклавши між собою відповідні угоди про правила взаємобуття та взаєморозвитку. Ті правила, які будуть сприйматись усіма та дотримуватись яких буде кожен - тому що вони складатимуть реальний компроміс та погодження наших інтересів задля нас самих. Якщо це відбудеться, то політикам залишиться або пристосуватись до створених нами всіма правил і обслуговувати нас акціонерів, як менеджери за наймом, або піти в небуття.

І тоді Україна дійсно зможе показати приклад не для посмішок, а для поваги, як країна, що здатна здійснити соціально-економічний та гуманітарний стрибок розвитку.

Тим більше, що головні напрямки на засоби цього стрибка вже давно напрацьовані експертами. Це повна інвентаризація всіх і в першу чергу земельних ресурсів, створення прозорих та конкурентних умов їх використання; повна дерегуляція економіки, натомість запровадження найжорсткіших в світі стандартів якості та безпеки; податкова реформа з максимальним спрощенням адміністрування та зниженням навантаження до рівня, конкурентного з країнами-лідерами в економічному зростанні; соціальна реформа, яка має забезпечити прямі прозорі відносини між державою та громадянином без будь-яких посередників; створення конкурентного середовища в освіті, медицині, культурі; зміна державних пріоритетів на забезпечення максимальних можливостей розвитку людини, її безпеки (в самому широкому сенсі цього слова), самореалізації, врешті решт для його духовної, інтелектуальної та фізичної еволюції.

Щоб кажучи зараз «Ще не вмерла Україна…» ми змогли сказати завтра «Процвітає Україна…» а слова «Я-громадянин України» викликали лише  позитивні відчуття.

P.S.Найкращим виходом з існуючої ситуації, який можна запропонувати існуючому політикуму на мій погляд є:

– зупинення Указу Президента про дострокове припинення повноважень Верховної Ради, але не для відновлення переговорів про формування коаліції, а для розробки та ухвалення не менш ніж 300 голосами  програми дій парламенту та уряду на 2008-2011роки, яка передбачала б узгодженні системні реформи в соціально-економічній та гуманітарній сферах, зокрема прийняття податкового та соціального кодексів, з чітким визначенням сутності та термінів прийняття необхідних для цього законопроектів та можливе проведення змін в уряді парламентом виключно на підставі виконання чи невиконання конкретною посадовою особою цієї програми(важливим чинником контролю персональної відповідальності має стати впровадження прозорого електронного документообігу в усіх органах влади з фіксацією позиції кожного посадовця при ухваленні рішень та їх виконані);

- ухвалення законопроекту 2245 або іншого, який передбачатиме скликання спеціального органу установчої влади; Конституційної Асамблеї , який матиме виключні повноваження щодо ухвалення нової Конституції України, її нової редакції чи змін до неї та відповідним обмеженням в політичних правах не зайняття державних посад протягом 10 років) для тих, хто обиратиметься до цього органу;

- проведення виборів до Конституційної Асамблеї на весні  2009 року та забезпечення ухвалення нею Конституційних змін до 1 листопада 2009 року з можливим відтермінуванням дати президентських виборів;

Проведення протягом з проведенням у часі 2010-2011 років виборів всіх органів влади(президента, парламенту, місцевих) відповідно до нової Конституції України.

Якою має стати Конституція України ми з вам зможемо визначити самі обираючи делегатів Конституційної Асамблеї, які не зможуть(враховуючи спрямованість та повноваження органу до якого вони обираються) обдурювати нас популістськими обіцянками, змушені будуть вести відверту розмову про державотворення та механізми контролю з боку громадян  за владою.